Неділя, 24.09.2017, 02:33
Клич Нації
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Форма входу
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1463]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 312
http:
Друзі сайту
http://ukrstep.at.ua http://surma.at.ua
Статистика
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Топоніміка: ватники такого не очікували…

  Науково-практична конференція присвячена декомунізації пройшла в Кіровограді. Вона носила назву  «Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства». Участь у конференції, яку ініціювали обласне товариство «Просвіта» та громадська організація «Спільна дія» взяли провідні українські науковці. Серед них Віктор Брехуненко (доктор історичних наук, професор археографії Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України), Володимир В’ятрович (директор Українского інституту національної пам’яті), Тарас Чухліб (доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України), Володимир Панченко (доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія») та інші. Виступивши на пленарному засіданні, науковці продовжили свою роботу в двох тематичних секціях та круглому столі «Цивілізаційний вимір перейменувальних процесів». 

  Як зясувалося, українські науковці з різних інститутів та академій майже одностайні у своїх пропозиціях щодо перейменування населених пунктів і Кіровограда зокрема. Фахівці вважають, що вибір назв для населених пунктів має відбуватися за критеріями, що засвідчують історичну самобутність, самодостатність та європейськість нації і держави. За словами кандидата педагогічних наук, голови обласного осередку ВТ «Просвіта» Олександра Ратушняка, цими критеріями є деколонізація, україноцентричність, краєцентризм, унікальність, толерантність та неперсоналізованість. З останнім згодні не всі, бо на думку значної частини городян до імені земляка та фундатора українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького, одного з видатних українців питань немає.

   На думку істориків та філологів, оптимальною назвою для Кіровограда є топонім Інгульськ, який нагадує історію міста за козацьких часів, перегукується з адміністративно-територіальною одиницею Вольностей Війська Запорозького Низового ‒ Інгульською паланкою, яка до речі існувала поза межами сучасної Кіровоградщини на прикордонні Кіровоградської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. Крім того, така назва перегукується з вибором Дніпропетровської міської топонімічної комісії гідроніму (назви річки) Дніпро для перейменування Дніпропетровська. А ще нинішній мікрорайон міста Лелеківка мав першоназву Інгульське (Інгульська слобода).

   Під час конференції науковці різко розкритикували антиукраїнську неоколоніальну позицію окремих кіровоградських громадських діячів щодо перейменування Кіровограда на Єлисаветград. На думку доктора історичних наук, професора Тараса Чухліба, зміна російської радянської назви на російську імперську означатиме визнання, що нам, українцям, комфортно бути поневоленим Росією. Якщо живемо з колоніальними назвами – значить визнаємо себе поневоленими і підтримуємо неформальний колоніальний статус.

  Підсумком конференції стало звернення до депутатів Верховної Ради України із закликом на законодавчому рівні унеможливити реанімацію російських імперських назв на теренах України, внісши відповідні зміни до українського законодавства. Крім того, учасники конференції поставили свої підписи і під зверненням до депутатів Кіровоградської міської ради з проханням враховувати національні інтереси України, ухвалюючи рішення про перейменування Кіровограда.

 З «наукових джерел», тобто від самих науковців стало відомо, що депутати-регіонали не дружньо віднеслися до них під час спільної «стикової зустрічі», але отримали гідну відсіч від науковців.

  Сигнальною темою для нинішнього перейменування лунала думка, що всі загарбники нашого краю, а саме росіяни-колонізатори та більшовики, а також німці за два три місяці після свого приходу завжди терміново вирішували питання топоніміки. Вони встановлювали свої ідеологічно-психологічні маркери саме засобами топоніміки, як вуличної так і територіальної. А от українці, здобувши формальну незалежність, забарилися в цьому питанні на самому старті. Те що відбувається зараз повинно була відбутися не пізніше 1992 року. Одним і наслідків цього майже фатального прорахунку і є події на сході країни, де в топоніміці теж домінував совок та поросійщення. Топоніміка, без всякого сумніву є нині дієвим засобом і зброєю в гібридній війні проти України. На Кіровоградщині, слава Богу, не лунають залпи , вибухи та постріли, але вона перебуває у стані внутрішньої топонімічної окупації. Це очевидно в назвах вулиць, проспектів, провулків, міст і сіл.

  І все ж незважаючи на загальний український державницький вектор конференції лунали «сепаратистські» репліки про майбутню велику дружбу з Росією… через три роки, і мовляв що тоді знову міняти назву міста!!!  А ще чулося про «зміщення» географічного центу України…  Здогадуєтесь чому?!! Але в цілому місцевий «руській мір» тимчасом принишк. Такого потужного ідеологічного і наукового кроку від українства в Кіровограді не очікували. Кіровоград став флагманом в демократичному процесі перейменування. Тимчасово відпали і штучні ідеї з назвою Златопіль. Але попереду ще будуть гібридні бої з адептами ідеї Новоросії, бо запаси брехні, вигадок та бруду у них ще не вичерпались.

Анатолій Авдєєв

Категорія: Мої статті | Додав: sokil (12.06.2015)
Переглядів: 140 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz