Неділя, 24.09.2017, 02:22
Клич Нації
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Форма входу
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1463]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 312
http:
Друзі сайту
http://ukrstep.at.ua http://surma.at.ua
Статистика
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Три години з топонімікою
 

«Сьогодні Кіровоград показав своє справжнє обличчя і вивів на чисту воду  адептів «руського міра» і ностальгуючих за славним імперським та совковим минулим. Поспостерігати за обличчям і настроями Кіровограда можна було на громадських слуханнях, організованих міською радою з метою пошуку універсальної концепції для найменування та перейменування вулиць міста.» - приблизно так один із ЗМІ Кіровограда охарактерізував громадські слухання присвячені топонімічній концепції висунутої трьома кіровоградцями. Концепція стара, лише прикамуфльована за більше ніж десять років свого існування під сучасний момент, але все від неї дуже тхнуло «рускім міром».

  Громадські слухання «Про найменування та перейменування вулиць міста», на яких топонімічна комісія в особі Миколи Тупчієнка представила «музейну концепцію» для перейменування вулиць Кіровограда. Її суть полягає у максимальному збереженні нібито автентичних назв вулиць міста, які виникли у різні епохи, мають значний період побутування і утвердилися в історичних документах та народній традиції.

Три години з топонімікою

Беручи в основу «філософський підхід» до найменування та перейменування вулиць міста, Микола Тупчієнко запропонував концепцію, максимально наближену до удаваного ним історизму, але  максимально віддалену від людей. За словами історика, на сьогоднішній день у Кіровограді склалася досить цікава ситуація з назвами вулиць: 67% — носять радянські назви, більше 30% — мають відношення до української історії загалом, а менше 30% — увібрали у себе історію Кіровограда.

Також Тупчієнко «з друзями» знову виступив за 10-річний мораторій на перейменування міських топонімів іменами померлих діячів політики, культури, виробництва і виступив за перейменування Кіровограда на Єлисаветград. Це щоб місто за цей час потроху забувало своїх героїв. А ще автор дебатував та відстоював «філологічний новодєл» - Дворцова, захищався самим Грінченком.

 В цілому ця концепція викликала шквал критики, як серед старшого, так і серед молодшого покоління присутніх у залі. Перші почали заступатися за радянських героїв, інші наполягали на державницькій  концепції. Яскраво і доступно висловив свою позицію кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко: «Російські, імперські, радянські – антидержавні цінності громади. Нам треба зосередити свою увагу на державницько-історико-краєзнавчій концепції». Приблизно таку саму позицію висловили журналіст Світлана Орел, заслужений журналіст України і краєзнавець Юрій Матівос, професор КДПУ Григорій Клочек, керівник ГО «Просвіта» Олександр Ратушняк, учасник АТО Костянтин Поляков, журналісти Максим Гуцалюк та Дмитро Сінченко

  Ті, хто виступав проти державницького підходу до перейменування вулиць, свою позицію аргументували наївно і просто: радянська влада – не російська, а СРСР — то невід’ємна частина української історії, і саме за часів Союзу Кіровоград досягнув піку свого економічного розвитку. Таких було лише троє, один назвався громадянином і психологом(  не псіхом), а двоє інших представляли вчорашній день України – КПУ.

  Після майже трьох годин запеклих дебатів врешті-решт Сергій Запорожан, ведучий громадського засідання, запропонував продовжити роботу міської топонімічної комісії над даним питанням і пізніше винести єдину концепцію на розгляд громади. А перед тим була виправдувальна чергова промова Миколи Тупчієнка, який до того зустрічав промови своїх опонентів єхидною посмішкою.  А на запитання Юрія Матівоса про те, що невже він як науковець вірить, що місто назване на честь нібито святої Єлисавети  відповіддю був навіть сміх. Лише невідомо над ким – над кіровоградцями чи собою.

 В цілому, якщо відкинути «наукову преамбулу» концепція пана Тупчієнка являє собою плагіат з тої, що була запроваджена німцями при окупації міста в 1941 році. А інші концепції, на жаль, не розглядалися, бо згаданий доповідач назвав їх ненауковими і недосконалими, і доложив зусиль, як член топонімічної комісії, до їх неоприлюднення. Невже камуфляж з наукових термінів під якими приховується антиукраїнський зміст є наукою, а ми такі навколо всі дурні та убогі що того не розуміємо?

 Складається враження, що дехто у місті очікує на прихід Путіна, як це було на Донбасі, і збирається зустрічати не лише квітами, а ще і топонімікою в назві вулиць та міста в цілому. Але всі ці мрії не збудуться, бо місто вже зрозуміло, що це не «навчання з історії», а дещо набагато більше і небезпечніше. Завдяки цим «науковцям» ціле нове покоління городян 23 роки жило в совковому топонімічному вакуумі, брехні про маленькій Париж та святу Єлісавету. За цю ідеологічну диверсію та психотропну дію на міски українців ніхто не відповів. А ще плодили нову зміну російських шовіністів-єлисаветрадців, на українські гроші будували храми московським попам, які моляться не українською мовою, так само перебріхують українську історію та дають в руки «ходокам маршів миру» портрети російських царів. І що на все це треба не реагувати? А ми в себе вдома на Богом даній нам землі… На жаль, не всі це помічають, а гірше і небезпечніше коли навмисне не бажають помічати.

                                          Анатолій Авдєєв

Категорія: Мої статті | Додав: sokil (12.04.2015)
Переглядів: 96 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz